Валентин Десятник. Все, що ти віддав, все – твоє

Мене звуть Валентин Десятник, мені 33 роки. Я киянин і менеджер неприбуткових проектів.

За освітою я історик, а якщо точніше, то археолог.  На першому курсі нам сказали, що історик може бути ким завгодно, навіть істориком. Власне, так і відбулося.

Про волонтерську діяльність 

Волонтерством я займаюся вже років 8-10. Все почалося з донорства крові. От, я здав кров і понесло: почав запрошувати друзів на наступні акції, допомагав різним організаціям та несміливим ініціативам. Взагалі, до Майдану волонтерство було не так поширене, суспільство досить прохолодно до цього ставилося. У будь-якому разі це були одиничні випадки, а не закономірність. Одного разу, коли здавав кров адресно в Охматдиті для конкретної онкохворої людини (а це завжди десь півтори-дві години), тоді розговорився з батьками цієї дитини. Питав їх про потреби, як все відбувається, чи є якісь волонтери, які допомагають. Тоді ж мені розповіли про фонд Таблеточки, які постачають ліки. На той час цією ініціативою займалося всього кілька дівчат. До того я вже чув про них і стежив за цією діяльністю в Фейсбуці. Дізнався, що в Іспанії є спеціальний гель для ротової порожнини дітей. Він загоює рани, в Україні такого немає. Там, в Іспанії, він у вільному доступі і коштує близько 3 євро. З цього гелю і почалися свого часу Таблеточки. І я притарабанив разом з друзями 60 тюбиків, але потім виявилося, що це не зовсім те, що було потрібно. Є гель, а є крем. Ми привезли крем, а він не настільки ефективний. Але таким чином я познайомився з командою фонду. Через рік відбулася описана вище розмова з батьками хворої дитини і я написав Олі Кудіненко, співзасновниці фонду: “Олю, ти – багіня! Давай, я буду допомагати і вести Twitter?”. Оля має звичку завжди казати “так” і я отримав відповідь: “Так, а хто це?”. В січні 2013 року я став волонтером фонду Таблеточки.

З січня 2013 року починається занурення в сферу довкола медичного волонтерства. Спочатку це був тільки Twitter, до ліків мене не підпускали. Але потім на травневі свята була потрібна допомога у замовленні ліків, тож я почав це робити. Тряслися руки спочатку, а потім підключався вже до більш серйозних задач. І в серпні ініціатива стала офіційно зареєстрованою благодійною організацією. Через два з половиною роки та 4,5 мільйонів гривень, зібраних краудфандінгом. На той час я працював в компанії Delta Sport, яка є дистриб’ютором Nike в Україні.  Працював там 6 з половиною років, все вже було налагоджено, тож у мене була можливість займатися волонтерством. В 2014 році я пішов з бізнесу і став першим офіційним співробітником, директором фонду Таблеточки.

Це просто космічний досвід, нічим його не описати. Стільки було невідомого для мене та для всіх навколо. До офіційної реєстрації 2,5 роки 100% залучених коштів було направлено на проекти. Побоювалися, що суспільство не зовсім готове до того, що благодійність, менеджмент неприбуткових проектів – це професія. Люди вкладають свій час, емоції та ресурси у цю справу, а широкий загал не зовсім це розуміє та толерує. Ми обрали цей шлях, бо маємо купу проблем і їх потрібно вирішувати системно. Потрібна допомога, досвід з різних сфер. Такий був перший крок, дуже класний крок. Щасливий, що потрапив у фонд саме у цей період. Пошуки правильних комунікацій, відкриття адресної допомоги, збір коштів дітям. Як все це вибудовувалося і яким стало. Круто бути причетним до такого процесу. Люди хочуть допомагати, але переважно не хочуть деталей та занурення у це, не хочуть брати відповідальність за життя конкретної дитини. Тож з часом фонд перестав писати величезні розгорнуті історії, бо тепер вистачає імені фонду.

Через півтора роки наші доріжки з Таблеточками пішли паралельним курсом. Я відчув, що мені цікавіша тема донорства. Народилася ідея системного вирішення проблеми донорства крові в Україні. Про час роботи з фондом тільки найліпші спогади та враження. Але захотілося спробувати втілити в життя власний проект. Так почалася “Свіжа кров”.

21272703_1933461470258693_8669807724105966580_o

ПРО СВІЖУ КРОВ

Це дуже цінний та важливий етап, коли очі боялися, а руки робили. Теж купа помилок, які відкрили очі на те, хто я такий, як діяти далі. Ці помилки були болісними, тими, що б’ють по его, але були необхідними. Це був крок у доросле життя, який трапився у 33-річному віці. В сухому залишку – півроку активності, більше тридцяти донорських акцій, які ніхто ніколи не проводив у нашій країні. Було сміливо та яскраво. Ми працювали з університетами, корпоративним сектором, коворкінгами та іншими проектами. Але на якомусь етапі прийшло розуміння, що місія організації допомогти державі створити службу крові не зовсім реальна, бо держава у цьому не зацікавлена. Просто не зацікавлена у змінах. Бо наш національний вид спорту – це культивування образу жертви. Нас вистачило на півроку віддачі без отримування чогось натомість. Я прийшов до керівника одного із партнерських центрів крові і прямо сказав: “Відчуваю, що скоро здуємося. Давайте щось зробимо хороше і системне. У вас так все погано, нам вас так шкода, чиновники вас кинули напризволяще. Напишіть конкретно, що вам потрібно.” Досі ми чекаємо цього аркуша. У них все добре, вони кажуть керівництву, що все добре. І так далі. Погано тільки людям, яким потрібна кров. Ось така ситуація. Я довго не міг для себе це визнати, але очевидно, що це потрібно було зробити.

За цей час я багато чого переосмислив і пережив досить багато власних криз. Зараз Свіжа кров не робить донорських акцій, бо вони нічого не вирішують. Але тепер це не тільки про донорство, а про відповідальність, розвиток волонтерства, співпрацю та синергію. Про нові та цікаві підходи в знайомстві людей із важливими суспільними викликами. Я продовжую здавати кров і мій особиста донорська не завершується. Я роблю це навіть більше для себе, ніж для когось іншого. Варто лише пам’ятати, що це наша відповідальність перед тим, хто кров отримає.

Зараз Свіжа кров впливає на прийняття нового закону. Було вже багато слухань 2 роки тому, але поки що нічого не зрозуміло. Міністерство каже, що Національну службу крові не розуміє Міністерство фінансів. Але стоїмо, боротьба триває, бо сучасна служба крові нам потрібна. Тож кілька блогів та інтерв’ю можуть зробити більше, ніж будь-яка донорська акція.

Після активної фази Свіжої крові було ще декілька проектів, серед яких інклюзія, видання книжок шрифтом Брайля, адресна допомога людям та соціальним установам та, насправді, ще багато іншого. Їздив селами, працював з мешканцями, пробував створювати грантові мікропроекти для школярів. Це були проекти Фонду родини Нечитайло по розвитку місцевих громад, але за 5 місяців я вирішив зупинитися та йти в системніш історії.

Так трапилося, що на мене вийшли представники компанії McDonald`s, які створили велику організацію – Фундація Дім Дональда Макдональда. Вона охоплює 64 країни світу. Я став менеджером проектів на full-time. На цю роботу теж пішло приблизно півроку. Така вже тенденція виходить. Це був фантастичний досвід, прокачався в багатьох питаннях, зокрема в тайм-менеджменті та бізнес-процесах. Бо гаряче серце – це добре, але не вдосталь. До всього потрібен бізнес-підхід, а тут цього вчитися було легко. До того ж, це був чудесний проект – створення сімейних кімнат в дитячих лікарнях. Жоден із моїх попередніх волонтерських проектів до такого масштабу не доріс поки що. І все це було не даремно і дуже корисно, дякую.

Величезний злочин намагатися комусь щось віддати, коли ти порожній

20989227_10214713227210770_6920651264757182127_o

Про марафон БІГ10

Я пробіжу восени повний марафон і мені не вистачає мотивації постійно тренуватися. Треба роздати суспільних обіцянок, так робота піде швидше. Я довго думав, що саме можна зробити. Мав 5 місяців до марафону, тож цього часу забагато, щоб говорити лише на одну тему. І я вирішив розповідати про різні ініціативи, яким ми допомагаємо. Згадав, що я Десятник, тож потрібно 10 ініціатив, 1 мільйон ділиться на 10 рівних частин і переказується під конкретні проекти чудовим неприбутковим організаціям.

Які ж це 10 організацій?  

  • Українська асоціація серця
  • Таблеточки
  • Фундація Дім Рональда МакДональда
  • Сіріус
  • Агенти змін
  • Партнерство Кожній Дитині
  • Даун Синдром
  • Let My People Go
  • Майстерня сільських ініціатив
  • Фонд Сергія Жадана

 

Це мої друзі, колеги та колишні роботодавці, і усі вони просто роблять хороші справи. Мені потрібна була команда, тож я почав шукати таких же «хворих на голову», як і я. Я міг запропонувати фідбек, досвід, але не гроші. І мені потрібні були лідери. Усі вони спеціалісти в своїй справі, працюють повний день і повинні виділяти спільному ділу хоча б годину щодня. Почав спілкуватися, влаштовувати тригодинні зустрічі, залучати людей в проект. Було нескладно, якщо зізнатися. Звісно, багато людей відсіялося, але зараз вже сформована основна команда, і я безмежно вдячний усім, хто допомагає з проектом.

Основна місія українців – перестати страждати, відмовлятися від цього, виходити з зони комфортного дискомфорту. Потрібно щось робити і не пускати ненависть і розпач в серце. Країна – це ми.

Advertisements