Улюблені дитячі книги. Частина перша

Не підпускаю до себе близько тих людей, які запевняють, що дитячі книги залишаються в дитинстві. Бо думаю я зовсім інакше. Ці книги мусять перечитуватися, залишатися у спогадах, жити на наших книжкових полицях та підтримувати віру у дива теплішою за кімнатну температуру. Сьогодні розкажу про свої улюблені дитячі книги. Це далеко не все, тож дочекайтеся другої частини. А поки перечитайте усі з сьогоднішнього списку. І обов’язково поділіться своїми фаворитами. Добре?

Processed with VSCO with c1 presetProcessed with VSCO with c1 preset

Хроніки Нарнії, К.С. Льюїс

Ця книга, на жаль, з’явилася у моєму житті тільки цього місяця. Я справді не читала ніколи раніше і не дивилася фільм. Але не вважаю це проблемою, бо залишила великий шматок див собі на сьогодні. Довго думала, чи варто тут про неї розповідати. Чи ліпше розказати про книги місяця, які от-от з’являться тут. Але вирішила, що розкажу у цій підбірці та подарую маленьку згадку у книгах місяця.

Але коли-небудь ти доростеш до такого дня, коли знову почнеш читати казки

Зізнаюся, я ще не прочитала повністю. У цій книзі усі частини, а це не так вже й мало. Погодьтеся? Тільки люди з чистим серцем та світлими думками можуть потрапити до Нарнії – дивовижної країни, розташованої за шафою. Там, як і годиться, живе добро і зло, усі тварини/гноми/фавни/інші говорять людською мовою. Четвірка дітлахів мусить подолати безліч перепон у цій чарівній країні, але, повірте, потім вони знайдуть свою винагороду. Тут змінюються герої, змінюються події та цілі довгі роки. Але радість цієї книги у тому, що вона залишається такою ж приємною та легкою, чарівною. Тут немає дорослішання та пов’язаних з цим складнощів. І це просто неймовірно.

Читати раджу під теплим плетеним коциком та під мерехтінням свічок. Напій до книги: какао з зефірками та горішками.

Processed with VSCO with c1 preset

Поліанна, Елеонор Портер

Книга про світлу радість та світлий сум. Книга про любов та щирість. Перечитувалася мною не менше трьох разів. Зазвичай, вона з’являється на моєму приліжковому столику тоді, коли я здаюся і переконую себе та світ, що життя не дуже до мене справедливе. Відразу, з приходом таких думок у голову, я шукаю на поличці історію про дівчинку Поліанну. Це заспокоює, втішає і дарує ковток повітря на повні груди.

Це розповідь не дуже весела, особливо її початок. У маленької Поліанни помер батько і тепер вона змушена жити у своєї тітки. Тітка Поллі сварлива, зла та незадоволена життям цілком і повністю. Дівчинці тут не раді, адже навіть зі своєю старшою сестрою тітка Поллі не спілкувалася довгі роки. Колись мама дівчинки вийшла заміж за бідного пастора попри нерозуміння та погрози сім’ї. Вони розірвали з донькою усі стосунки, а тепер на порозі молодшої сестри стояла дівчинка-сирота.

Яка різниця, тепло на вулиці або холодно, коли в твоїй кімнаті цілий день живе маленька веселка?

The Glad Game – гра, якої вчить Поліанна усіх навколо. Цієї гри у радість її навчив батько, а тепер і вона навчить людей радіти. Щоразу, отримуючи покарання чи строгі настанови від тітки, Поліанна радіє та сяє. Знаходити у всьому радість – це дар, який не може залишати байждужими кого завгодно. От і тітка Поллі з часом прив’язується до своєї племінниці та любить її своєю особливою любов’ю. Любить так, як вміє. Але, на жаль, трапляється трагедія, яку Поліанна сприймає, як доросла сильна людина. Вони разом з Поллі та усім містечком шукають вихід з положення. Але чи знайдуть?

Читати раджу під старим торшером у кріслі-гойдалці. Напій до книги: стакан теплого молока

Processed with VSCO with c1 preset

Енн із Зелених Дахів (вся серія), Люсі-Мод Монтгомері

Я побачила згадку про цю книгу вперше десь 4 роки тому. Це був “Мій мольберт” – ЖЖ блог Надійки Гербіш. Того ж тижня я поїхала у Вінницю та привезла додому зелену і дуже красиву книгу з дуже красивим перекладом. І зачитувалася історію маленької рудоволосої Енн… рівно один день. Так, я справді прочитала її за один день. Ця історія чимось схожа на Поліанну, але Енн мені подобається більше. Вона не повторює щосекунди слово “радісна”, проте вигадує такі речі та світи, що мені заздрісно. Справді, якби я мала хоча б краплю тієї фантазії, то видавала б зараз не першу і не другу дитячу книгу.

Найнеприємніше в уявних речах – це те, що настає момент, коли доводиться перестати уявляти, а це дуже боляче.

Тішуся, що це не одна книга, а ціла серія. Енн проживає з нами ціле життя. Вона знаходить друзів, навчається, закохується, народжує дітей. Вона переїздить з місця на місце. І не втрачає своєї дитячої безпосередності. На фото друга частина, бо перша живе на поличці у мами. Якось привезу.

Processed with VSCO with c1 preset

Гарбузовий рік, Шапочка і Кит, Катерина Бабкіна

Поряд з класикою розповідаю про книги, які скоро теж стануть такими. Я впевнена, що ці дві красуні-книги скоро будуть на кожній поличці у кожному домі. Вони потрібні і важливі. Здається, що навіть більше дорослим, ніж дітям.

Гарбузовий рік – це перша дитяча книга Катерини Бабкіної, і вона дуже вдалася. У місті є садиба, де усе пов’язано між собою: рослини та авто, діта та іграшки. Усі вони, звісно, вміють розмовляти. Що відбувається з нами, коли ми дорослішаємо? Чи можна зберегти себе колишнього, накопичуючи нові знання, знайомства, досвід?

Всі мешканці саду принишкли, бо знали, що воно таке – вирости. Виросла колись Дівчинка і одного дня поїхала з дому й більше ніколи не повернулася – замість неї часом приїздить незнайома жінка з чужим чоловіком й великим животом, Мама з Татом обнімають її і плачуть.

Історій у книзі шість. Всі вони пронизані літом та переживаннями щодо дорослішання. Сад – це диво-країна, куди вже не повернеться ні Дівчинка, ні Хлопчик такими, як вони є зараз. Трохи сумно читати все це, якщо чесно, але сум цей чистий та світлий. Тут про діток з обмеженими можливостями і це важливо і правильно, бо говорити про можливість такого ще у дитячих книгах треба.

Шапочка і Кит – сумна, але неймовірно красива історія. Шапочка – це хлопчик. У нього лейкоз і нудьга. Кит – це друг Шапочки і він любить їсти його таблетки. Їм разом добре, бо у хлопчика занадто складне життя без цього кита. Останній рік він провів у лікарні, де е може спілкуватися з друзями чи гладити тварин, адже всі вони можуть тільки погіршити стан Шапочки. Його мама і тато розлучені, він ніколи не був у школі і, взагалі, усе дуже сумно. Окрім дружби з Китом.

мені здається, якщо хтось хоче, щоб йому було добре, і не знає, як – потрібно просто мати кота чи пса і любити їх.

Книжка – розмова, яку можна використати, аби розказати дітям про те, що навколо дуже багато різних людей. І всі вони мають бути поряд.

 

Advertisements