Погані дні насправді нам потрібні

Мені 21, і я дуже втомлена. Я прокидаюся вранці і не почуваю себе енергійною, я намагаюся добре харчуватися, але все йде не по плану. Вже навіть не пробую замаскувати синці під очима і мене трохи нудить від екрану мого ноутбука. Весь цей стан я створила і обрала собі сама.

Я закінчую 4 курс навчання, а попереду у мене державні іспити та вступ на магістратуру. А зараз у мене, грубо кажучи, є повний робочий день з 10:00 до 19:00 у чудесному Maincream.com. Я пишу для улюбленого порталу БЖ та взяла ще один неймовірний проект, бо не могла не боротися за нього. Скоро усе побачите. А ще у мене є чудовий наставник і керівник – Катерина Бабкіна. Вже два місяці я її особистий асистент, але вона вже зуміла довести, що я маю непогані організаторські здібності. Бо інакшу відповідь Катя навряд чи сприйняла б. Люблю цю роботу, бо тут є багато літератури, віршів, світла і кухні усього цього добра. Завжди хотіла таким займатися. А ще є блог, який я люблю усім серцем і дуже стараюся робити його хорошим та цікавим. Хочу, щоб він був справжнім. Хочу, щоб тут було багато щирих людей. І останнє (поки що) – я вигадала просто круту річ! Скоро ви зможете її побачити і навіть мати собі, за бажанням. Але поки це секрет, бо я боюся і вам не раджу розказувати про плани до їх хоча б часткового здійснення. Ох, ледь не забула! У мене ще є дівчинка Іра, з якою тричі на тиждень ми розбираємо підводні камені української та англійської мов. Це абзац стане хорошою відповіддю на постійні питання, чим я таки займаюся. Правда?

Справа в тому, що я дуже люблю усе, що роблю. Я не можу не писати тексти, не можу сидіти вдома, не можу не втілювати ідеї, не можу не шукати натхнення у всьому, що мене оточує. Колись мама казала мені, що слід спуститися на землю. Я цього не зробила (лише на короткий період великих змін) і тепер дуже тішуся з цього приводу. Мені добре живеться з моїми мріями, бо вони не займають мою голову. Усі вони живуть у моєму серці, там перетворюються у цілі і виконуються теж там. Але у моєму мозку забагато думок, а сьогодні був не надто вдалий день. Я важко прокинулася, не могла зібрати думки до купи в офісі, не стримала обіцянку і не віддала людям інформацію, яку обіцяла. Це могло б бути не катастрофою, якби я не картала себе за кожну незроблену справу, навіть якщо 10 інших уже виконані. Така вже є.

Я вважаю себе дуже лінивою людиною. Наприклад, зараз мені дуже лінь піти на кухню і заварити чаю. Нога нещадно натерта новими кедами, спина болить від довгого сидіння, а в голові все ще гудуть думки. Вони дивні і не даються нормально лінуватися. А це призводить до того, що я не вмію відпочивати. Зізнаюся, це стало для мене відкриттям, бо я довгий час була переконана, що це єдине, що я справді добре вмію. Але навіть годину в тиші і на дивані я думаю про все, що не зробила, з ким не побачилась, що маю зробити завтра, кому не подзвонила. Але цей стан я обрала собі сама. Напевно, завтра я пошкодую про те, що винесла зі свого серця цей текст на огляд. Але нехай. Мені б дуже хотілося зараз, щоб ви відчули, як цілковито і повністю я щаслива. Я знаю, що мої завдання будуть виконані, що скоро світ побачить продукт, який я обдумую вже з рік, що нові люди розфарбовують життя, а нога перестане боліти і кеди стануть улюбленими. А ще усі мої старання щодня наближують мене до мрії. І я кайфую від цього. Віктор каже, що треба медитувати, тож я буду пробувати. Потім вам про це розкажу, звісно 🙂

Сьогодні я вийшла з офісу і почав накрапати дощ. Як і всі люди навколо, я спочатку засмутилася, а потім згадала, що немає на те причин. Дощ теплий і приємний. Волосся моє не стає кучерявим від вологи, а навіть якби ставало, то кому яка від того різниця? На мені тепле пальто та до метро кілька хвилин. Потім я згадала, що вечір п’ятниці я проведу сама, бо Віктор пішов на свій курс і повернеться пізно. Я вже навіть знову засмутилася, а потім прийшло смс з пропозицією зустрітися на кілька хвилин на платформі у метро. І за ці кілька хвилин я отримала заряд позитиву, наклейки для моїх блокнотів та новенький журнал, на який давно задивлялася. Кожна з дрібниць навколо може зробити нас щасливішими, але вчіться їх помічати. Якщо ж раптом це не вдається, то створюйте їх самі. Тоді вони точно не дінуться від вас нікуди.

Для повного перезавантаження потрібно 30 хвилин. У тиші, з спогляданням у вікно на людей та рудого смішного кота. А ще тут бузок під вікном такого бомбезного кольору, що не передати словами. Я лише дуже хочу поїхати на 2 дні кудись в Карпати з мамою, бо не бачила її вже 5 місяців. Здається, це найгірший мій рекорд. Люблю тебе, мам.

Мені не притаманні такі відверті тексти, але цей блог – місце мого (і вашого, сподіваюся) затишку. Часто я чую про те, що я багато встигаю, завжди сміюся та взагалі якась неправильна. От тепер покажу, як це все відбувається, коли і у мене поганий настрій. Справді поганий, бо зазвичай він проходить за 15 хвилин. Це був хороший день, а завтра влаштую собі вихідний. І не буду ні про що думати, тільки про любов і цю красиву, хоч і трохи холодну, весну.

Відвертість за відвертість. Що тривожить вас? Давайте шукати шляхи і виходи разом. Бо так, як мінімум, веселіше. Лю, Стеф.

 

P.S. допис про книги буде завтра, бо сьогодні ви все розумієте.

Advertisements