BLOG UPGRADE! HAPPY NEWS!

Привіт. Напевно, ви не розумієте, що відбувається. І це чудово, бо зараз я збираюся усе пояснювати. У мене є трохи часу поговорити з вами, поки цей день не почався для мене офіційно (тобто, роботою).

Сонця трохи замало, але воно є. У мене нова книга, яка сьогодні почне читатися десь у місті. Я сиджу задоволена смачним сніданком та неймовірною кавою (Віктор не вміє інакше) і тепер чекаю, поки у ванну набіжить вода. Вона вже збиває пінку і аромат кока-коли і ще чогось солодкого розноситься кімнатами. У планах на сьогодні є також перегляд Красуні і Чудовиська. Я буду рада розповісти вам свої враження, якщо ви досі не подивилися його. То як?

Десь зо два місяці тому я зрозуміла, що мені тут не зовсім затишно. Наче я не на своєму місці. Та ще й весна спонукає до змін, тож я вирішила змінити все. Хто читає мене давно, знає, що це не вперше. Тоді, коли у моєму житті був DIALOGUES BLOG, все пішло не так через постійні технічні проблеми (зникав переклад, вилітали або з’їжджали кнопки, якісь дива робилися зі статистикою). До того всього я не могла самостійно робити хоч щось на сайті, не могла змінювати чи поправляти. Тому я спочатку його закрила, щоб потім з’явився маленький PERSIMMON PIE.

Мені було з ним добре. Але потім усі ці теми (інколи навіть дуже чужі мені) почали тиснути і заважати. Я прихильниця мінімалізму, світлих і теплих кольорів, щирих фотографій. Я знаю, що мої розкладки не такі вже й ідеальні, але часом дуже хочеться показати фото чашки з молоком, яка видалась особливо крутою. Крутою, бо передає увесь той настрій і затишок, що був поза кадром. Мені би дуже хотілося мати місце, де такі фотографії мали б право на життя. Але PPie виявився до цього не готовим. Він став блогом для когось, а не для мене. Тож я залишала роздуми та короткі смішні чи романтичні історії в собі, натомість писала тут щось зовсім протилежне. І тут ніхто не знає мене. Що я люблю? Чим я займаюся? А про що мрію?

Колись у мене був улюблений онлайн-щоденник на LJ Мій Мольберт. Його вела чудесна Надійка Гербіш, але потім перейшла на свій особистий сайт, який не менш хороший. Але вчора я перечитувала старий мольберт і згадувала, як робила це ще в іншому місті, як мріяла і хотіла писати так само. Бо так стільки щирості, добра і любові до цього світу, що так навіть не буває. Я згадала свою маленьку квітку Аню (Зотова, то я тобі) і ті моменти, коли я була натхненницею для неї, коли мотивувала та радила книги/фільми/міста. Тоді у мене був натуральний колір волосся і трохи світліші думки. Колись я писала маленькі історії про кохання і не боялася їх показати людям. Бо зараз чужа думка про “сопливість” таких казок переважає.

IMG_1879.jpg

Так от, люди, я повертаюся. Найбільше у цьому світі я люблю писати. Тож я буду писати. Багато і впевнено, для вас і для себе. Тепер я не боюся відкриватися людям і собі, тепер я не боюся ділитися з вами тими корисними writing tips, які вже знаю. Мені завжди було цікаво спостерігати за робочим процесом письменників (для мене письменник – людина, яка пише взагалі, а не тільки книжки). Дуже круто спостерігати за тим, що на робочому столі, що у блокноті (тільки, аби перейняти щось для себе), ставати частиною робочого процесу. Я хочу це все показувати і вам, бо вже весна, а це означає велику кількість місць, де я працюю. Вони красиві і я хочу їх радити. З цього моменту і з’являється нова рубрика Як пишеться у…

Тепер про основне, аби не затягувати цю розмову, хоч мені вона видається дуже приємною. Я не хотіла відповідати на питання: “Як перекладається назва твого блогу?” чи “Він же не кулінарний, чого так?” Саме тому у мене все буде очевидно і просто(ро). Я всього лише забрала кілька літер, щоб вийшло PERO. Це те, що описує мене повінстю: мої захоплення, мою роботу, основну тематику цього блогу. Насправді, мало що зміниться аж так суттєво, я і далі буду розповідати про книги/фільми та інколи ділитися рецептами. Але відтепер тут буде жити маленька письменниця, яка колись таки напише щось дуже і дуже, а поки вона насолоджується тим, що має. І, знаєте, вона має вже досить багато.

Advertisements