Lviv. Day 1. Нотатки про побачене та почуте у Львові

383gxrslkda

Чути, як сходами внутрішнього дворику стукають краплі дощу. Почала писати пост про подорож ще тут, у Львові. Неймовірний затишок та спокій – те, що викликає це місто, те, що має панувати на моєму блозі. Тож я обрала правильне місце і час для писанини. У нас тут ще настоянка «П’яна вишня», тож вечір обіцяє бути веселим.

Я не знаю, як ми тут опинилися. Чесно. Віктор кілька тижнів тому сказав, що хотів би поїхати до Львова, бо це була б чудова перша подружня мандрівка, нагода відпочити та побути разом. Щось типу репетиції весільної подорожі. Розмови припинилися, а за два тижні ми сиділи у шостому вагончику Інтерсіті +, пили погану каву та обговорювали спільне майбутнє, книги та культурну журналістику. Попереду нас чекали три дні у місті смачної кави, книг та шоколаду. Я писала щоденно нотатки, тож на вас чекає детальна розповідь.

            День 1

Ми вийшли з дому о 6 ранку. Це була п’ятниця, було трохи вогко та холодно, а за плечима були рюкзаки, тож хотілося загорнутися у ковдру, але нас кликали пригоди. А це добряче зігріває, погодьтеся. За кілька хвилин ми сиділи в авто, а ще за кілька вмостилися у теплому вагоні. Кава гірчила, але було досить зручно, а головне – швидко. О 12:15 ми вийшли на залитий сонцем Львівський вокзал. Сіли на трамвайчик, пірнули у жовті дерева та опинилися у центрі. Львову таки дуже личить осінь, а ще про нього так легко писати. Ми домовилися про житло завчасно, тож по приїзду відразу поселилися у старому будинку на вулиці Краківській. Це чарівний будиночок з дерев’яними рипучими сходами, важкими дверима та нашою квартирою у внутрішньому дворику. Тут було усе необхідне та важливе для того, щоб добре переночувати кілька днів. Я показую її на відео (лінк згодом). Але наступного разу обіцяю собі високу стелю, світлі стіни та вікно. Бо у нас вікна не було. Жодного.

viqfnrfn-yk

            Отже, ми швидко розібрали рюкзаки та рушили на прогулянку Львовом. Не вірилося, що ми таки приїхали сюди. Приїхали разом. Ходити цими вуличками, читати написи на стінах, торкатися старих будівель – це суцільне задоволення. Спочатку ми вирішили сходити на Високий Замок, бо я там ще не була. Віктор сказав, що це неприпустимо. Зізнаюся, я цього дуже боялася. У мене не надто чемні коліна, які не дозволили нормально і легко піднятися на маленьку Дівич гору у Трипіллі або на четвертий поверх будинку. Я над цим працюю, але тепер ви розумієте мій страх. Але зупинятися перед такими дрібницями – це один з видів злочину, я вважаю. Проте підйом виявився простим, а нагорі нас чекало чисте повітря, сонце та неймовірні види. Львів зустрів нас теплом і золотавим листям, а ми хвилювалися.

Поверталися у місто з таким піднесенням, що не описати словами! Хотілося бігти серед дерев, підкидати листя. Так і робила, а ще ми зустріли білку. І згадали, як скучили за нашим кошеням. Дорогою на Високий Замок помітили сині двері та вивіску, яка обіцяла синій чай за ними. Тож рушили туди тепер, щоб трохи зігрітися. Всередині виявилося, що це дуже милий французький ресторанчик. Чом би й ні? До чаю (синього і смачного) замовили десерт. Це ціла історія, яку зараз не розкажу, бо на вас чекає окремий пост про заклади, які ми відвідали. Скажу лише, що дуже хочу зводити сюди маму, коли наступного разу поїдемо з нею до Львова.

Ми сходили на книжковий ринок та придбали багацько листівок, які скоро опиняться у ваших поштових скриньках. Я сподіваюся, що ви знаєте про #ppie_letters. Якщо ні, то скоро усе дізнаєтесь. Насправді, вечір уже прийшов у Місто, але ми мали попереду очікуваний перегляд фільму. Це ж була п’ятниця. Це ж була прем’єра «Доктор Стрендж». Віктор встиг вже зробити з мене фанатку MARVEL, тож я була втішена і аж пищала від задоволення. Але кінотеатр і люди трохи розчарували. Чому? Завтра на блозі вийде мій відгук на «Доктор Стрендж», якщо ви досі його не подивилися.

До фільму залишалося кілька годин, тож ми вирішили зачекати вдома. Ідея випити вина з’явилася вчасно, і ми з пляшкою червоного та сиром ми рушили до квартири. О 21:20 вже сиділи на диванчику в залі кінотеатру. І, здається, я не кліпнула жодного разу за увесь фільм. Після перегляду солодко заснули вдома у передчутті наступного дня..

Далі буде вже завтра 🙂

Advertisements